Привіт, мене звати Марія. Я художник.
Зазвичай саме так заведено представлятися, коли запитують: «Хто ти?». Називаєш ім’я та рід діяльності. А потім розмова якось сама в’яжеться навколо останньої. Тому ми звикаємо ототожнювати себе із здобутою освітою, навичками та досягненнями, не надто замислюючись: «А хто ж я?».
Хотілося б розповісти вам про маленьку дівчинку, яка потай нюхала мамині духи і помади, і мріяла стати парфумеркою. Хотілося б. Але не можу.
Ніс я дійсно пхала в усі кущі, ємності та справи. Але парфумером стати не хотіла, як і художником. Про існування перших навіть не підозрювала, а про других мені регулярно давали зрозуміти, що малюнки малюють ті, хто «Працювати йди!».
Але мріяти не заборониш, і я рясно мріяла. У першому класі хотіла стати вченим, бути страшенно розумною і ходити у халаті. З третього по п’ятий – нейрохірургом та пілотом авіалайнера. Можна одночасно. До старших класів зрозуміла, що на пілота мій вестибулярний не підписувався, та й не завадить приземлитися. Тому головний вибір пролягав між мікробіологією/генетикою та психіатрією. Вирішила все-таки підібратися ближче до мізків, хоча і з іншого боку.
Заваливши диктант, йду перекатуватися рік в училище мистецтв, де з подивом дізнаюся, що художник таки професія! Опритомніла в академії, вивчаючи дизайн інтер’єру, архітектуру та історію мистецтв, і вже маючи на руках диплом з кераміки, педагогіки та прикладного мистецтва.
Це стисло, опускаючи 18 років роботи дизайнером і паралельно технологом у власному косметичному проєкті.
Знаю, може виглядати так, ніби я вітряна особа, яку тиняє деінде у пошуках себе. І парфумерна справа, то якийсь черговий емоційний сплеск. Але це не так. Я завжди точно знала, хто я і чого хочу. Пригнічувала лише сама стислість життя, обмеженість у часі і необхідність вибирати між, коли хочу все.
Зараз мені 40, і я з тією ж пристрастю вивчаю природничі науки (біохімію, астрофізику, квантову механіку), психіатрію, фізіологію, живопис та історію мистецтв. І досі пісяю окропчиком при виді літачка.
Чому, перебравши стільки навичок, я досі називаю себе художником? Бо це є тим єдиним, що я знаю про себе напевно. Все інше лише прояви та виразні форми. Навіть парфуми. Тому і фото зверху не з блоттерами, як зазвичай можемо бачити парфумерів. Я – це я, людина за кадром.
Ваша, Марджі.